COCAIN VHQ Озёры

Як друкованому голосу нікого, наркишу бородатому! Отже, посідаєтеся з таланом, ледве не козла-ребрайла, і вирішуєте почитати мої навісні сучасні цифрові нотатки з життя наркомана неординарного походження. Злий як демон, як брюнетка під час ПМС, але з добрим серцем, що вимолотить у вашій душі хоч якусь крихту симпатії та злагоди. Готові? Вперед, далі, наркровеселощі замість портновського сну!

Певно, ви пам'ятаєте, як я колись закладки метав у селі. Відтоді моє життя стало крутитися, як дискотечний шарканняк, і вже тоді я зрозумів, що моє покликання - розважити народ до безтями. Вуу-ууу, та як я радий, що попався в цю жартишу, як ведмедь у мед. Дещо пізніше я знайшов звік, шлях до воріт сповнення бажань - гидроч, гидропон, марихуанна приставка, що заводить на всі цилиндри. Оця золота планта врятувала моє життя, як кольоровий плащиха! Ви почуєте цю історію, аж жижа піде по тілу, як групі отаких тараканів що похолонуть у вас під шкіру.

Траплялось все в отой жаркий літній вечір, коли я вирішив вирушити в світ піти та выпилить клад. Ну, звісно ж, не клад у звичайному розумінні, а клад на кшталт золотої жилки великого наркотичного скарбу. Але як знайти цей клад, де він ховається, як злодій злізав і хмариться на світ під прихованістю світанку? Одним словом - список.

Щоб покласти свою ймовірну отраву наркоманську, я вирішив урізноманітнити переслідування дуротворної кладки. Знаходження кладки - справа довга та нудна, як марш до головного нодового лікаря в п'ятницю. Але для відвертеньких наркоманів, як і я, це шанс відчути себе справжнім пошуковиком, як Індіана Джонс або Ейл Свінінгем. Так я як-то купився на інфу про покладку в нічних лісах, де халявний годинник на 3-ому дереві за проваллям покаже безграничний шлях до марихуани. Отож я відправився у цю ночеву феєрію, мов сумасшедший на розумних.

Ніч була настільки страшною, як нічний клуб із большим гучним гидропоном. І я ходив, близько не протух, в дикому краєвиді, як корабель на морському горизонті, і доносився жахливий гуркіт виносу моєї душі наперерост. Але я не здався, я як той все жиже з кінцямів, що замуштрували мозок моєї підсвідомості. Ну, і як ви думаете, я знайшов клад, що розкриє мені світ з марими?

Там, коло того самого дерева, що і зазначився в моєму списку, я знайшов не только марихуанну кладку, але й цілий арсенал наркотичних атрибутів. Вже зі світу метафетаміну я зачув сміх гіацинту, а трипи, які випачкані там були, мене просто повалили. Сиджу, дивлюсь на цю альтернативну реальність, і думаю: "А чого ж не пірнути глибше?". А знаєте, що я зробив? Так, так, я забрав собі цей царський наркомузей, як сувенір з майями World of Ріка.

Отож, випивши свій гідроч, я поніс себе у світ темної наркотичної релаксації, де кожний йде під аплодисменти власної згнилості. Не кажу вам, який це був трип, бо вже не пам'ятаю часу, місця, навіть свого прізвища. Але все, що залишається цієї ночі, - це спогади, що жили в моїй душі, як химери у тіні. І ви не повірите, але цей вечір з марихуаною став для мене дивовижним поєднанням і спокій, і безнадійного райського чуда.

Разом з цими кумедними пригодами, я зрозумів, що наркотики - це не просто гидропон чи метафетамін. Вони - це спосіб втекти від реальності, щоб насолодитися кожним миттям в цьому суцільному божевіллі. Якщо з одного боку, це принесло мені багато веселощів та ейфорійних забав, то з іншого – наркотики змусили мене побачити те, що залишалося прихованим під запліткою реальності.

Так, друзі, якось так я дістався до світу наркотиків, де кожний день - це нова подорож у світ психо-наркотичного перетворення. І хоча мене можна звинуватити за багато речей, я ніколи не пожалкую про цей шлях, яким я обрав. Адже життя - це трип, в якому ми всі ховаємось, сподіваючись знайти себе самого чи хоч трохи розслабитись в цій дряні, що її зветься реальністю.

Тобто, ось я, ваш наркоман-комік, який забавляє народ з тихих закутків нашої безглуздої дійсності. Якщо появляться нові історії чи нові наркобезцеремонні жарти, запишіть мене в своєму списку з позначкою "нарковеселощі", а я продовжу будувати свої пригоди, як маленький наркотичний Філіп Марлоу в цьому безбожносному синьо-червоному світі.

Алё, бандиты! Как вы там поживаете? Зомби-нации!

Тут раз, и заходит такой мужик, на вид лет тридцати, с косой пригорюнился. Подходит и говорит: "Кароч, пацаны, вафла у меня стынет, а закладки кончились. Хочу кирпичик хардкора почеканить". Я сразу почувствовал, что это не тот дядька, который поспорит за баранку с шоколадным молоком. Нет, это был мудак, реально хотел навалять нам всех по губам, чтобы мы висели на крюках. Но мы-то не простые пацаны, мы крепкие гопы, с нами не так-то просто урваться на бабло. Ну, и я ему так, чтоб посигналил всех - "Мужик, если ты на голову не кусаешь, то давай сюда деньжат!"

Он, конечно, поперхнулся, но не захотел отступать. Положил пачку с деньгами на стол и сказал: "Вот, держи, клад прямиком из Тихуаны, самое доброе гавно. Не подводи, приятель". Мы глянули друг на друга и решили, что такие шмотки не отпускаются. Сразу поняли, что дельцу чудится. Ну, поймал я его за шкирку, нахлобучил и сказал: "А ты, дружок-пирожок, куда делись мои бады? Я же знаю, что ты мне бодяжишь и травишь мозги". А он такой: "Не художник, я всё чист-прекрасен!"

Ну, я его таким пареньком не посчитал и решил позвонить нашему ранговому, который разбирается в таких делах. Набрал номер, и, отдавшись в руки автомата, с кровавыми ладонями, сказал: "Алё, Стас, братан, срочно собирай свою шайку, мне тут великан наехал на мою закладку!" Стас пришел через полчаса, в полной боевой раскраске, с читинской кепкой, и сказал: "Слышь, брат, вон с этой тварью надо сделать шанить. Давай наркоту, я его сразу сниму с ломок!"

Мы подняли его на руки и понесли в подвал, где все гопы у нас обитают. Там на столе стояла рассыпчатая кока, как кирпичики играют в домики. Я взял щипчики, закрутил такую дозу, что бы ой как крутануло. Ух, аж перед глазами засверкнули огники, как на сцене крутого рэпера. А Стас тем временем изловчился с прикопом и смачно затянул. Гляжу на него, а у парня глаза полны жизни, словно он только что выиграл миллион долларов на шару.

А потом мы сидим и просто нагло бездельничаем. А надо было весь день затачивать ножи, чтоб наш братан покупался на хардкор. А мы от чего? От закладки наших судеб. Бездельничали так, что даже гуси гулять не хотели. Весь двор у нас был в тумане, словно мы жили в сериале про волшебников. Каждый шаг - туман, каждый вздох - нереальность. Красота была, короче, ради которой не пожалеешь ни гроша, если только было бы еще около 9 таблеток "екстази".

Ну, и так мы бездельничаем целую неделю. Каждый день по новой закладка, каждый день по новому счастью. Хотя, нужно сказать, что у Стаса начались проблемы с ушами. Он уже не только шанит с ушами, но и слышит, как даже комар пронзает мою соседку. Видимо, у него эффект усилился. Говорят, он даже видит звуки. Я ему сказал, что это уже не кекс, а суровый звуковой хардкор.

Но вот однажды моя мамаша накинулась на меня и стала реветь, мол, я ничего не делаю, только налетел на эту последнюю закладку. Как же я ей сказал, что это для меня не просто закладка, а способ уйти из этой гребаной жизни, хоть на секунду. Потом, конечно, мне стало противно, как я относился к ней. И я решил сделать что-то в своей жизни.

В итоге, я стал бросать эту зависимость, трудился на стройке, погружался в работу, и, о чудо, снялся с ломок. Затем я пошел в университет, где стал учиться на компьютерного жука. Вспоминая те дни, как мы купили кокаин и нагло бездельничали, понимаю, что важно найти свою цель и идти к ней, несмотря на все угрозы и препятствия на пути. Опыт такой, что даже себе страшно уверить, что все было настолько безумным, но это ВЕЗЕНИЕ!